Ольга піднімалася сходами. Зненацька їй назустріч вибігли діти її сусідки Марини — Василь, Андрій, Марічка й Іринка.
— Ось воно щастя з блискучими очима, які дісталися від мами, — подумала Ольга.
— Доброго дня, тітко Олю!
— Привіт! — усміхнулася жінка.
Із сусідами Ольга познайомилася одразу після їхнього переїзду до квартири навпроти. Того вечора хтось тихенько постукав у її двері. Відкривши, вона побачила миловидну жінку з великою тарілкою домашньої випічки.
— Добрий вечір! Вибачте за турботу. Я ваша нова сусідка, Марина. Хотіла познайомитися й попросити вибачення.
— Добрий вечір! А за що вибачатися? — здивувалася Ольга.
— Це про всяк випадок, — засміялася Марина. — З чотирма дітьми причина точно скоро знайдеться.
Її сміх звучав так щиро, що Ольга не стрималася й розсміялася у відповідь. Згодом вони сиділи за чаєм, куштуючи Маринині пироги.
Ольгу вразило, як та примудряється з чотирма дітьми ще й так смачно готувати. Відтоді їхні родини здружилися. Як виявилося, даремно Марина хвилювалася — її діти були напрочуд слухняними.
Молодші дівчатка відвідували дитячий садок і займалися танцями, а старші хлопчики ходили до спортивних секцій і в басейн. Зайва енергія залишалася там, тож сусіди на галас не скаржилися.
З часом Ользі стали залишати ключі від квартири сусідів, адже батьки Марини й Вадима мешкали в сусідніх будинках, але через вік часто хворіли. Іноді Марину викликали посеред ночі, коли Вадим був у відрядженні, і Ольга залишалася з дітьми.
Малюки швидко прив’язалися до усміхненої сусідки, й Марині доводилося мало не силоміць забирати їх додому:
— Ольга, ти б хоч зізналася, яким медом їх намазано, — сміялася Марина.
Ольга тільки посміхалася, мріючи про власних дітей. Але доля вирішила інакше: стати матір’ю вона не могла.
— Сашко, ти повинен іти. У тебе буде нормальна сім’я, — намагалася вона переконати чоловіка.
— Олю, не кажи дурниць! Яку ще «сім’ю»? Я хочу бути з тобою, і ніякі діти не замінять тебе.
Минули роки, перш ніж біль ущух. Життя йшло своєю чергою, аж поки не трапилося щось страшне.
Того вечора Ольга готувала вечерю, коли у двері подзвонили. Вона вимкнула плиту й пішла відчиняти. На порозі стояв Василь.
— Здрастуйте, тітко Олю! А ви не знаєте, де мама?
— Привіт! Вона ж із татом поїхала до бабусь. Ти ж їхав із ними до школи?
— Вони давно мали повернутися, а телефон не відповідає, — хлопець ледве стримував сльози.
Ольга спробувала заспокоїти Василя й почала дзвонити Марині та Вадиму. Але телефони були недоступні.
— Такого не може бути! Щось трапилося! — з тривогою в голосі подумала вона.
Правда з’ясувалася за 20 хвилин: аварія. Їхні сусіди загинули…
Ольга була шокована. Але вона швидко взяла себе в руки, адже тепер дітям потрібна була її допомога.
Того вечора вона приготувала вечерю, зустріла дітей і разом із чоловіком почала вирішувати, як діяти далі.
— Олю, ми з тобою впораємося, — сказав Сашко.
Незабаром вони оформили документи на опіку. У квартирі зробили ремонт, створивши кімнати для хлопців і дівчаток.
Молодші дівчатка, замкнуті в собі після трагедії, почали оживати. Старші ж допомагали у всьому.
Два роки потому в родині Ольги й Сашка настала нова радість: на огляді лікар сказав, що вони чекають дитину.
А через півтора року в їхньому домі було вже шестеро дітей: троє хлопців і три дівчинки.
