– Люба, вітаю тебе з нашою річницею! – радісно промовив Сергій, зайшовши у кімнату. Він широко посміхався, тримаючи в руках коробку.
Олена подивилася на чоловіка, потім на коробку, яка навіть не мала святкової обгортки.
– Тостер? – запитала вона з подивом. – Ти серйозно?
Її обличчя не виражало радості.
– Так! Учора ж наш старий зламався, от я й купив новий. Чудовий подарунок, правда? – Сергій поставив коробку на диван і почав її розпаковувати, впевнений у правильності свого вибору.
– І як це пов’язано з нашою п’ятою річницею весілля? – Олена продовжувала дивитися на чоловіка.
– Ну, це ж практично! Тепер ми можемо робити сніданки, як раніше.
– Тобто ти вирішив подарувати мені тостер, який ми б і так купили?
Сергій знизав плечима й подивився на Олену так, ніби зовсім не розумів, у чому проблема.
– Що тебе знову не влаштовує?
– Ти серйозно?!
Олена зітхнула, склала руки на грудях і почала ходити по кімнаті.
– Ти навіть не думав про інші варіанти для подарунка?
– Ну… Я заходив у магазин прикрас, але подумав, що ти рідко носиш сережки чи браслети, тому вони просто лежатимуть без діла. Потім бачив соковижималку, яку ти згадувала.
– І?
– Ну, користуватимешся нечасто. А тостер – це річ, яку ми використовуватимемо щодня! Зручно ж, правда?
Він задоволено посміхнувся й поніс коробку на кухню. Олена зробила глибокий вдих і пішла за ним.
– Сергію, а ти не думав, що я, як жінка, хочу отримати щось для себе? Не «практичне», не «корисне», а те, що мені просто приносить радість?
Олена була одружена з Сергієм шість років і вже звикла до його логіки й звички економити на подарунках для неї, але все одно була здивована щоразу.
– Сергію, невже тобі не хочеться хоча б іноді зробити мені приємно?
– Люба, ти перебільшуєш! Ми не можемо дозволити собі витрачати гроші на дурниці.
– А дорогу куртку ти купив собі, бо вона була красивою, а не лише «практичною». То чому ж я не заслуговую чогось подібного?
Суперечка переросла у сварку.
– А коли ти востаннє дарував мені квіти?
– Знову починаєш про квіти?
– Сергію, я ж не прошу дорогих букетів. Можна купити звичайні квіти у бабусі на зупинці. І мені радість, і їй допомога.
– Та ти перебільшуєш, я ж дарував тобі квіти раніше!
– Пара свят пропущена – це не проблема? А як ти міг прийти за мною до пологового будинку без квітів?
– Я поспішав і не подумав! Але ж це не перші твої пологи, минулого разу я дарував квіти.
Олена розсміялася, хоча в її голосі відчувалася гіркота.
– То першій дитині ти був радий більше, ніж другій?
– Не перекручуй! Я люблю обох дітей однаково.
– А от свою дружину ти, мабуть, не дуже любиш…
Сергій роздратовано вийшов із кухні, а за кілька хвилин гримнули вхідні двері.
Олена сумно подивилася на тостер.
– Що він, що тостер. Ось тільки він – чоловік, а чомусь «закипаю» я…
Вона почала готувати святкову вечерю. Хоча її настрій був зіпсований, вона вирішила не псувати собі вечір.
Сергій був хорошою людиною й непоганим чоловіком. У декреті він забезпечував сім’ю, допомагав із дітьми й намагався брати участь у сімейному житті. Але він часто недооцінював значення простих знаків уваги для своєї дружини.
Олена не була вимогливою чи меркантильною, але іноді їй хотілося, щоб Сергій потішив її дрібничкою, яка б принесла радість.
Роздуми Олени перервав телефонний дзвінок. Це була її подруга Аня.
– Ну як, вітаю з річницею! Як святкуєте? – засміялася Аня.
– Тостером, – сумно відповіла Олена.
Вони поговорили, і подруга змогла трохи підняти їй настрій.
За годину Сергій повернувся додому з великим букетом айстр.
– Тепер ти щаслива? – запитав він із задоволеною посмішкою.
– Я щаслива, коли ти робиш щось просто так, а не тому, що треба «задобрити» мене після чергової дурниці.
Сергій знизав плечима.
– От же ж, тобі не догодиш!
Олена подивилася на чоловіка й на букет.
– Так… Важко з нього білого кота зробити. Але хоча б намагатимемося, – подумала вона. – Гарна річниця…
