Чи можна уникнути мобілізації, посилаючись на віру? Юрист на конкретних прикладах пояснив усі тонкощі.
Питання відстрочки від мобілізації через релігійні переконання — одне з найчутливіших та заплутаних у правовому полі України. Чимало громадян, керуючись глибинними переконаннями про заборону насильства і своїми релігійними переконаннями, бажають скористатися своїм правом не проходити військову службу. Водночас держава, що перебуває у стані збройної агресії, намагається максимально забезпечити свою обороноздатність шляхом мобілізації.
Чи можна отримати відстрочку через релігійні переконання? І якщо так, на яких підставах? Про все це розповів юрист Всеукраїнської юридичної компанії OLSON на її YouTube-каналі.
Чи можлива альтернативна військова служба під час мобілізації?
Основним джерелом, що гарантує право на свободу релігії та совісті, є Конституція України, а саме стаття 35. Вона передбачає можливість звільнення від обов’язкової військової служби у разі, якщо служба суперечить релігійним переконанням. В такому разі громадянин має право проходити альтернативну невійськову службу. Закон України про альтернативну невійськову службу деталізує ці положення.
Відповідно до закону, альтернативна служба надається лише тим, хто належить до релігійних організацій, віросповідання яких не допускає використання зброї. До таких традиційно відносять, зокрема:
- свідків Єгови,
- адвентистів сьомого дня,
- п’ятидесятників,
- баптистів тощо.
«Але ключовий момент полягає у тому, що цей закон стосується лише строкової служби, а не служби під час мобілізації. Мобілізація — зовсім інша процедура. Вона регулюється, зокрема, законами про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та постановою під номером 560. У переліках відстрочки від проходження військової служби під час мобілізації пункту про релігійні переконання немає», — зауважив юрист.
Тобто, уточнив він, формальна можливість проходити альтернативну невійськову службу під час мобілізації жодним чином не передбачена.
Як реагують суди?
За словами юриста, єдина надія — це пункт «Інші підстави» у статті 23 закону України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Саме ця колізія спричинила численні судові розгляди та суперечки серед громадськості.
Так, в одній із постанов Верховного суду він розглядав ситуацію, коли військовозобов’язаний відмовився з’явитися до ТЦК, посилаючись на релігійні переконання. Суд першої інстанції визнав його винним в ухиленні від призову на службу під час мобілізації.
Позиція обвинуваченого полягала у тому, що вірування та переконання чоловіка не дозволяють йому брати участь у бойових діях, тому він має право на альтернативну службу. Адвокат посилався на статтю 9 Європейської конвенції справ людини, яка гарантує свободу совісті і релігії, статтю 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, яка прямо забороняє будь-який примус, що обмежує свободу віросповідання, та статтю 35 Конституції України, що передбачає можливість альтернативної служби.
Проте Верховний суд наголосив, що в умовах збройної агресії РФ проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров’я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних сил України. За таких обставин умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливої сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цінності України, прав і свобод інших осіб, суд вимагає забезпечення об’єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказів наявності відповідних переконань.
«Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає, безумовно, неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Право на свободу віросповідання має як зовнішні, так і внутрішні аспекти. Та об’єднання з іншими людьми в релігійній організації як соціальній структурі є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби в Збройних сил з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб», — розповів адвокат.
У цій справі суд взяв до уваги те, що обвинувачений не належав до жодної релігійної організації, а також проходив строкову військову службу протягом п’яти місяців до, як, за його словами, у нього сформувалися ці релігійні переконання.
За таких обставин колегія суддів погодилася з рішеннями першої та апеляційної інстанції про те, що обвинувачений жодним чином не довів дійсність своїх переконань і те, що ці переконання суперечать проходженню військової служби. Судді підтвердили вирок першої апеляційної інстанції про притягнення такої особи до відповідальності.
Адвокат описав ще один випадок у Верховному суді. Кременецький районний суд спочатку визнав чоловіка невинним у порушенні статті 336 Кримінального кодексу України. Суд вважав, що відмова від проходження військової служби була належним чином обґрунтованими релігійними переконаннями громадянина. Однак апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і виніс обвинувальний вирок — три роки позбавлення волі. У касаційній скарзі адвокат вказав, що Конституція не дає право на альтернативну службу, що це право є нормою прямої дії і не може бути обмежене навіть під час війни, що релігійні переконання становлять внутрішній аспект свободи особистості і не залежать від членства в релігійних організаціях.
Верховний суд зважав усі ці аргументи, але дійшов висновку, що усупереч доводів касаційної скарги, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежено за таких умов, як законність, легітимна мета, інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб, та пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Релігійні переконання не можуть бути підставою для уникнення мобілізації
«Таким чином, як вказує Верховний суд, релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення від мобілізації особи, яку було визнано придатною до військової служби, і не звільняє її від його конституційного обов’язку — здійснювати захист своєї країни», — розповів адвокат.
Верховний суд також додав, що призовна військова служба за мобілізацією не означає автоматично, що чоловік буде зобов’язаний брати до рук зброю. Адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов’язок захисту вітчизни, під час несення служби чоловік міг би бути задіяний у ремонті техніки, будівництва укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов’язаних із використанням зброї.
«Таким чином, у більшості рішень Верховного суду ми бачимо те, що відмова від проходження військової служби під час мобілізації у зв’язку з релігійними переконаннями видається неможливою. І якщо у першому рішенні, яке ми аналізували, Верховний суд хоча б дав можливість обґрунтовувати свої релігійні переконання, і у своєму рішенні посилався на те, що такі обґрунтування не були достатніми, то у другому рішенні суд вирішив, що така відмова взагалі не є можливою», — звернув увагу юрист.
Висновок Венеціанської комісії щодо права на відмову від військової служби з мотивів совісті
Водночас він звернув увагу, що 18 березня Венеціанська комісія оприлюднила свій висновок щодо права на відмову від військової служби з мотивів совісті. Цей документ став відповіддю на запит Конституційного суду України. У центрі цієї справи був вірянин церкви адвентистів сьомого дня, якого засудили за ухилення від мобілізації. Його віровчення забороняє не тільки носити у руках зброю, а й повністю бути дотичним до будь-яких військових формувань.
Венеціанська комісія зазначила, що міжнародні стандарти, які стосуються відмови від військової служби за переконаннями, можна підсумувати таким чином. Стаття 9 Європейської конвенції справ людини і стаття 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, що стосуються свободи думки, совісті та релігії, гарантують право на відмову від військової служби за переконаннями. Відмова від військової служби за переконаннями ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, що включають, зокрема, тверде, постійне та щире неприйняття будь-якої участі у війні або носіння зброї.
Відповідно до Європейської конвенції справ людини, допускаються відступи від права на відмову від військової служби за переконаннями, але лише в межах, суворо необхідних через вимоги ситуації. Венеціанська комісія вважає, що сама природа відмови від військової служби за переконаннями передбачає, що вона не може бути повністю виключена навіть у воєнний час, хоча держави мають обмежену свободу розсуду, особливо в умовах загальної мобілізації. Однак Венеціанська комісія вважає, що за жодних обставин відмовник за переконаннями не може бути змушений носити або використовувати зброю навіть для самооборони країни.
«Це фактично заклик до української влади переглянути законодавство про мобілізацію та створити належні умови для громадян, які не можуть проходити військову службу через свої релігійні переконання, реалізовувати своє право на свободу совісті та віросповідання навіть в умовах війни. Однак реальність в Україні наразі така, що відмова від проходження військової служби через релігійні переконання — це поки що утопія», — розповів юрист.
«Для пересічного громадянина на сьогоднішній день шлях до отримання відстрочки через релігійні переконання видається практично неможливим. В Україні поки що такого механізму чіткого немає», — резюмував правник.
