Вища освіта в Україні залишається однією з найдоступніших у Європі за вартістю порівняно з країнами Західної Європи чи Північної Америки
Проректор Європейського університету, доктор наук та професор Сергій Ягодзінський переконаний, що українська освіта має кілька переваг, які можна використати як конкурентну складову з метою формування в українських дітей стійкого бажання вчитись у закладах освіти нашої держави. Водночас поряд з перевагами є й недоліки, про що він розповів у коментарі «Главкому».
Так, першою перевагою є доступність освіти. Як відомо, вища освіта в Україні залишається однією з найдоступніших у Європі за вартістю порівняно з країнами Західної Європи чи Північної Америки. Водночас поряд з цим, на думку науковця, вартість освітніх послуг відіграє роль лише для певного прошарку українського суспільства, і щодалі – тим більше родин прагнуть дати дітям не дешеву освіту, а освіту якісну.
«Родини обирають місце навчання за іншими, аніж доступність, параметрами. Орієнтир лише на вартість – тупиковий, особливо в умовах запровадження країнами Східної та навіть Центральної Європи програм безоплатного навчання для українських студентів. Тому створення пільгових умов, надання кредитів на навчання, збільшення кількості стипендіатів (бюджетників), надання гуртожитків – все це може мати значення, але даний параметр не єдиний з-поміж інших. На нього можна орієнтуватись лише у перспективі 3-5 наступних років», – пояснив доктор наук.
Наступною перевагою є якісна теоретична підготовка. Професор запевняє, що українські університети цінують фундаментальну підготовку, і часто можна почути, що українські виші забезпечують ґрунтовне, фахове знання.
«Це дійсно так, але лише частково. Викладання так званих фундаментальних дисциплін іноді обумовлене тим, що університети просто не мають сучасної матеріально-технічної бази, новітніх методик, підручників, лабораторій», – додав Ягодзінський.
Ще одиним плюсом є гнучкість у дистанційному навчанні, оскільки після пандемії та з початком війни українська освіта адаптувалася до онлайн-форматів. Доктор наук зауважує, що це суттво відрізняє сучасну українську університетську освіту від західних закладів освіти, які переважно відійшли від можливості навчатись онлайн.
«У нас це можливо і для багатьої вступників це дійсно конкурентна перевага. Але не потрібно забувати, що такий спосіб – це частково легітимація отримання диплому про вищу освіту без отримання самої освіти», – нагадує експерт.
Науковець пояснює, що деякі університети ставляться до онлайн освіти серйозно: навчання синхронне, контроль якості освіти, присутності студентів тощо.
«Проте стверджувати, що дистанційна освіта – це про якість я не можу. З іншого боку, якщо українські вступники це розглядають як гарний спосіб отримання освіти – то відштовхувати їх від закладів освіти в умовах складної демографічної ситуації було б недалекоглядним. Ми мусимо, на мій погляд, забезпечити право і можливість українським студентам вчитись онлайн, але не забувати, що поряд з цим ми вирішуємо проблеми соціального, політичного, виховного, демографічного характеру», – розповів професор. Однак він додав, що наразі не може з упевненістю сказати, що органи державної влади та університети саме так ставляться до дистанційної та онлайн освіти.
Раніше Ягодзінський заявив, що аби українська молодь охоче поверталася із-за кордону навчатися в Україні, варто частково зупинити боротьбу за якість освіти.
«Поляки думають про майбутнє – ми ставимо барʼєри. Які? Ускладнюємо процедури вступу, піднімаємо порогові бали вступних іспитів – НМТ, ЄВІ, ЄФВВ, ЄВВ, ЄДКІ – бачите, як багато абревіатур. Одна спроба розібратися в них викликає когнітивний дисонанс і ставить питання – а державі потрібні молоді люди чи потрібні не всі молоді люди?» – зауважує професор.
