Після погроз ватажка «ДНР» Дениса Пушиліна обстріляти позиції ЗСУ поблизу Шумів, що під Горлівкою, Україна зініціювала термінове засідання Тристоронньої контактної групи. Під час цієї зустрічі представники нашої держави погодилися на спільне «інспектування» згаданих позицій із представниками самопроголошеної республіки. Поява цієї інформації у публічному просторі зумовила хвилю обурення в українському суспільстві, після чого зустріч раптово скасували із невідомих причин.
Передає vgolos.com.ua
Тим часом український політикум вже прямим текстом почав говорити про те, що чинна влада веде Україну до капітуляції. А плани з «інспектування» і взагалі назвали державною зрадою.
Чи справді це так? Куди веде Україну президент Зеленський? І чи є у влади можливість змінити свій вектор руху? Про це «Вголос» запитав у експертів.
Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт:
На превеликий жаль, Зеленський нікуди не рухається. Його за руку веде Єрмак. На сьогоднішній день така ситуація склалася, що по більшості питань керування державою Єрмак виконує функцію президента. Завдання його стратегічне – якомога швидше змусити Україну виконати Мінські домовленості. Не дарма ж Путін так їх оберігає. Якщо ви помітили, за 5 років Росія не пішла на жодний компроміс стосовно Мінських домовленостей, тому що у тому варіанті, який є, вони їх повністю влаштовують. Тому і ці заяви Фокіна з Кравчуком, і ця скасована «інспекція» – це звідти.
Насправді, в Україні немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Інспекцію скасували тому, що суспільство підняло великий ґвалт спротиву. Бо всі зрозуміли, що це повне приниження українських військових, коли бойовики в однобічному порядку інспектують українські позиції. І друге, що людей обурило – президент вперто не хоче визнавати Росію стороною конфлікту. Він нам розказує про якихось примарних бойовиків, проведенням цієї інспекції фактично легалізує «ЛНР» і «ДНР», робить суб’єктами перемовин ватажків.
Тобто Єрмак підводить Зеленського до рубікону, коли в нього не буде вибору, виконувати чи ні Мінські угоди. А ці угоди написані не на нашу користь. Тому їхнє виконання означатиме поразку.
У Путіна, наскільки я розумію, зараз дуже піднесений настрій. Він на коні
У Путіна, наскільки я розумію, зараз дуже піднесений настрій. Він на коні. Там же в Білорусі Лукашенко попався у сітку, він може з ним робити що завгодно, ліпити нову союзну державу. А тут ще й Єрмак, свій хлопець, який має такий шалений вплив на президента України і підводить його під виконання того, що хоче Путін.
Оці виправдання, мовляв, ми просто виконуємо те, що залишила нам минула влада, це не виправдання. Нас ніхто не змушував. Це просто папірець, ніким не схвалений і ніким не ратифікований. В тому числі і ОБСЄ. Минула влада відверто брехала в цьому плані, до речі. Радбез ООН всього лиш висловив своє позитивне ставлення щодо того, що цей документ з’явився як альтернатива активним бойовим діям. Але Радбез ООН не схвалював його, відтак він не є обов’язковим для виконання Україною.
Безвихідних ситуацій не буває. Зараз треба почати спочатку – визнати факт війни. А другий крок – визнати, з ким ми воюємо. Бо оця «та сторона» – це хто? Хто такі «бойовики», над якими, як каже наш президент, «Росія втрачає контроль»? Якщо ми знаємо з усіх витоків інформації, і офіційних, і неофіційних, що там воює 1 і 2 армійські корпуси 8 польової армії південного воєнного округу РФ, що люди, які там служать – це кадрові російські військові. Останній бойовик, який був – це був Захарченко, якого підірвали у його ж власному кафе. І то тільки за те, що забув «табличку ділення» і занадто прокрався у ЗС РФ. Все решта там – регулярні частини ЗС РФ.
І дивіться, як Росія провела цю операцію, що Україну «нагнув» Пушилін. Пушилін каже: «Я віддав наказ обстріляти позиції». А ми впали на коліна і поповзли на колінах, хочете дивитися – йдіть дивіться…Це результат цього всеосяжного припинення вогню. Бо задля збереження режиму тиші, якого на справді немає (з боку росіян), Зеленський готовий на будь-які поступки. І так виходить, що Пушилін керує цілою Україною. Сказав інспекція – значить інспекція, сказав не вірить актам ОБСЄ – значить не вірить. Бо тиждень тому ОБСЄ інспектувала позицію і сказала, що ніяких змін за останні роки там не відбулося.
Ігор Романенко, генерал-лейтенант, ексзаступник начальника Генерального штабу ЗС України:
Як би важко не було, треба рухатися до миру. А якщо за основу беруться Мінські угоди 2015 року, то треба по них іти, шукати компроміс по пунктах. Якщо ж ні – показувати, що самі росіяни цьому заважають і заради інтересів України переходити до іншого плану.
Якщо розглядати перший варіант, то першим пунктом є призупинення стрільби, бойових дій. Це добре, над цим треба працювати, це приносило обміни полоненими, але далі з цим важко просуватися. Режими «тиші» постійно зриваються. У росіян немає інших аргументів, окрім як тиснути у військовій сфері. Тому в нас і далі з’являються загиблі та поранені. У зв’язку з цим треба було проводити розслідування. Не відомо, наскільки та сторона пішла би на це. Але вони дочекались моменту, щоб заявити про «порушення режиму тиші», Пушилін заяву зробив (ватажок «ДНР» пригрозив обстріляти позицію ЗСУ під Шумами, ред.).
В такій ситуації, щоб рухатися далі, потрібні були якісь компроміси. Тому запропонували провести таку «інспекцію». Це включено в цей документ по останній тиші, а також у 2-3 пунктах Мінських угод 2015 року. Тому з юридичної сторони повинен бути представник ОБСЄ. Росія спробувала відійти, натомість по-хитрому завела свого представника – представника російських збройних сил під виглядом «ДНРівця».
Ще й зараз не пізно пред’являти свої претензії до Росії і, відповідно, проводити «інспекції» їхніх позицій
Зараз цю «перевірку» зірвано. Чому – ще треба розбиратися. Але я прихильник того, що треба розбиратися з вбивствами і пораненням наших військових. Ще й зараз не пізно пред’являти свої претензії до Росії і, відповідно, проводити «інспекції» їхніх позицій.
Що ж до того, чи є можливість перейти до якогось іншого плану. Є заява секретаря РНБО від кінця минулого року про те, що влада має 5 варіантів дій. На сьогодні ми йдемо по мирно-дипломатичному плані. Тож я так розумію, що ще чотири варіанти в них залишається.
Олександр Скіпальський, генерал-лейтенант, двічі заступник голови СБУ:
Сьогодні влада веде Україну по шляху задоволення російського агресора, поступок їм. А треба працювати над тим, щоб ми ставали сильнішими, на зміцнення нашої обороноздатності. І з країною-агресором поводити себе в рамках існуючих міжнародних правил, в тому числі законів війни. Є ж Женевське законодавство, є світова практика.
Наївно вірити Путіну. Він ніколи не поступиться своїми принципами, особливо в нинішніх умовах. Він планомірно виконує завдання, яке поставлено російською імперією – створити новий Радянський Союз. І з прикладу Білорусі, де вони з Путіним вже обіймалися-цілувалися, нашій владі потрібно зробити висновок. Бо навіть якщо у спільній так званій країні, зі спільними механізмами, вони організували таку акцію, то що говорити про Україну? З Україною Путін буде в десятки разів підступнішим. Сподіватися на якийсь гуманізм чи сентиментальність з його боку немає сенсу.
І взагалі, мені здається, 90% нинішніх проблем України – це результат подвійної поведінки минулої влади. Бо хіба вона воювала? Вона торгувала. Навіть не насмілилася створити ставку. Вона використовувала цю війну у власних інтересах. Риторика, звісно, була патріотична, а діяльність – м’яко кажучи, аморальна.
Юрій Сиротюк, директор недержавного аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень:
Зеленський веде Україну шляхом минулої влади. Ті самі Мінські угоди, та сама формула Штайнмаєра, те саме розведення військ, той самий відвід важкої техніки із позицій. Тільки якщо минула влада виправдовувала все це тим, що нібито була змушена підписати, але не збиралася нічого виконувати, то Зеленський, схоже, щиро вірить у те, що Мінські угоди – це шлях до миру.
Як новий президент він міг сказати, що цього не підписував і виконувати не збирається. Бо цей папірець і документом не є. Він не ратифікований Парламентом, він не є міжнародною угодою, юридична сила його сумнівна. Однак Зеленський, маючи «манію» миру будь-якою ціною, вирішив піти цим шляхом.
Казати, що Мінські угоди, які себе повністю вичерпали і нічого доброго Україні не принесли – єдиний план, це політичний ідіотизм
Казати, що Мінські угоди, які себе повністю вичерпали і нічого доброго Україні не принесли – єдиний план, це політичний ідіотизм. Всі політики в Україні неодноразово говорили про план «Б». Тільки ніхто із влади його, на жаль, так і не спробував реалізувати. Маю на увазі, пробувати запустити Будапештський формат, гарантію здачі ядерної зброї.
Минула влада казала, що це не працює, що гаранти не будуть виконувати, образяться на Україну і знімуть санкції з Росії. Але для того, щоб знати, чи працює Будапештський меморандум, чи ні, треба зробити дуже просту річ: треба звернутися з офіційною заявою МЗС України до МЗС країн-учасників Будапештського меморандуму. Жодного разу такого не зробили. Брешуть ті, хто розповідає, нібито мали якісь приватні неофіційні консультації щодо цього і нібито їх з цим «послали». Має бути чітка дипломатична процедура.
Друге. У випадку відмови гарантів Меморандуму виникає дуже складна юридична дипломатична колізія. Будапештський меморандум підписувався у зв’язці з договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Якщо країни-гаранти не виконують меморандуму, це означає, що втрачає чинність договір про ядерну зброю. Це означає, що Україна юридично стає ядерною країною, отримує право відновити цю зброю. Як світ вирішить цю колізію? Це буде складна проблема.
Третє. Знаючи позицію Заходу, особливо Франції і Німеччини, які завжди працювали на користь Путіна, нам треба готуватися до довгострокової війни з Росією. Ми маємо розуміти, що швидкого миру не буде, що це затяжна війна на виснаження. І жити в цих умовах, як живе Ізраїль. Для цього треба, по-перше, розірвати дипломатичні відносини з країною-агресором. Бо це ганьба, коли українські політики літають у Москву і їх не арештовують. Це ганьба, коли Медведчук їде в Крим і його супроводжують «орли» Авакова, «найпатріотичнішого» міністра. Треба розірвати з Росією рух товарів, послуг, фінансів і людей.
Треба перебудувати країну за швейцарським зразком. Щоби на неї не нападали, Швейцарія ввела такий лад, який називається озброєний нейтралітет. Тобто Швейцарія нейтральна, але з масовим озброєнням. Тобто ми маємо покладатися винятково на сили української нації, на наше озброєння, можливо на моральну і дипломатичну підтримку наших партнерів із Заходу, але не більше. І має бути загальний військовий вишкіл. Не совєцький призов, а так, як це є в Норвегії, в Ізраїлі, в Швейцарії, коли все доросле населення отримує базовий військовий вишкіл. Має бути розбудована мережа патріотичних організацій, мережа тероборони, країна має бути перебудована під військові потреби.
І це – найбільш реалістичний сценарій. Росія нікуди не зникне. Вірити, що вона виконає якісь корисні для України угоди – себе дурити. Найреалістичніше – розуміти, що доки існує Росія, доти в нас будуть проблеми з Донбасом, із Кримом і взагалі з безпекою. Однак Росія сама не впаде. Тому Україна повинна проводити дуже активну гуманітарну політику підтримки окупованих Росією народів, допомагати російським правозахисникам, допомагати уярмленим націям, пригнобленим націям. Літературою, інформаційно, захистом прав.
Далі, у випадку, коли ситуація в Росії почне валитися, Україна повинна мати план блискавичної воєнної операції, негайного визволення Донбасу та Криму і виходу на рубежі. Може, завтра, може, через рік, може, через 10 років. Але готовими бути треба.
Четверте. Українці, які, не бажаючи того, не зраджуючи Україну, не будучи колаборантами, потрапили під жорстку окупацію в Криму і на Донбасі, мають бути захищені Україною. Вони потрапили під етнічні чистки – лінгвоцид, етноцид, переслідування за етнічними ознаками. Не чекаючи звільнення тих територій, Україна в усіх міжнародних інстанціях повинна домогтися забезпечення прав окупованого населення в Криму і на Донбасі. Щоби з них не знущалися, не змушували до зради, не переслідували. Для цього Україна повинна добиватися потрапляння на окуповані території міжнародних гуманітарних організацій для захисту українців від етнічних чисток. Звісно що Росія не захоче цього допускати, тому нам треба збирати інформацію про ці етнічні чистки і вже сьогодні звертатися до гаазького трибуналу щодо притягнення до відповідальності Путіна та інших людей, які порушили правила війни, здійснювали етнічні чистки, були розпалювачами війни. Цей процес треба ініціювати вже. Нехай він буде довгий, багаторічний і важкий. Але рано чи пізно на Нюрнберзі-2 Путін буде пожиттєво засуджений. Нехай він тоді вже буде мертвий – з могили дістануть і покарають.
Оце елементарний набір опцій, які ми вже маємо робити, не дивлячись на зовнішні ситуації.