Для стабільного та безпечного розвитку держави одним з визначальних чинників є демографічна позитивна динаміка. Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується як кризова, яка може доволі швидко перетворитися на катастрофічну.
Пише vgolos.com.ua
Про це йдеться у ряді наукових публікацій українських вчених (Терець В., Пирожков С., Лібанова Е.), які дискутують в тому числі над питанням наявності/відсутності можливостей швидкого подолання депопуляції [1]. Всі вчені, науковці, громадські активісти одноголосно заявляють, що населення в Україні стрімко скорочується.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАН України, останні кілька років українців стало менше на 3,5 мільйони, що дорівнює населенню Кіровоградської, Полтавської та Черкаської областей разом взятих [3]. Також Держкомстат повідомляє, що кількість населення в Україні станом на 01 лютого 2020 року становить 41,87 млн громадян. В той час як, в 1990 році було 52 млн. Таким чином бачимо, що за офіційними даними за останні 16 років скорочення кількості українців на 11 мільйонів громадян, що дорівнює сумі населення сучасних Швейцарії та Австрії [4].
Наведене вище підтверджує, що в Україні має місце глибока демографічна криза зі сталими показниками депопуляції. Науковці зазвичай називають наступні чинники депопуляції:
- економічна нестабільність;
- зменшення народжуваності;
- відсутність природного приросту;
- погіршення якості здоров’я нації;
- посилення міграційних процесів;
- старіння населення та збільшення смертності;
- збільшення «навантаження» на працездатну його частину [5].
Разом із тим вбачається, що існують ще інші чи не найголовніші витоки демографічної кризи – причини соціально-психологічного та політичного характеру. Cеред яких можемо зазначити наступні:
- інформаційні війни та формування масової свідомості;
- втрата значною частиною суспільства моральних та духовних орієнтирів, в тому числі пріоритету родини, материнства, цінності дітей;
- вплив на політичні процеси в Україні офіційних представників інших країн, грантових фондів та неурядових міжнародних організацій.
Розглянемо ці чинники детальніше.
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ПОЛЕ БОРОТЬБИ ЗА СВІДОМІСТЬ
Сьогодні українці відчувають агресивне впровадження гендерної концепції та постмодерністських течій, які прагнуть захопити українські дитячі садочки та школи, університети, парламентські та урядові кабінети, засоби масової інформації. В інформаційному просторі пропагується девіантна статева поведінка, розбещеність, блюзнірство: на вулицях, в метрополітені, в засобах масової інформації, в тому числі на українських каналах в розважальному контенті тощо.
Найстрашніше в цій ситуації не стільки те, що доступ до такої інформації має необмежена кількість дітей, а те, що така інформація подається в позитивному контексті у навчальних закладах авторитетними представниками сфери освіти.
«В цілому демографічна криза, зумовлюючи фізичний, інтелектуальний і духовний занепад суспільства, є однією із найзначніших загроз національній безпеці України»
Без жодного сумніву, ці чинники є проявом моральної та духовної деградації суспільства, що становить загрозу національній безпеці України. Це підтверджує і відомий український вчений, академік Пирожков С. І., який зазначає: «В цілому демографічна криза, зумовлюючи фізичний, інтелектуальний і духовний занепад суспільства, є однією із найзначніших загроз національній безпеці України» [6]. Проте в чинному законі «Про національну безпеку» у 2018 році були вилучені духовні та моральні цінності суспільства з переліку об’єктів національної безпеки.
ДЕГРАДАЦІЯ МОРАЛІ ТА ДУХОВНОСТІ: ХТО ПРОСУВАЄ?
Демографічна криза посилюється незацікавленістю влади діяти в національних інтересах. Вся мережа державних структур пронизана так званими «агентами впливу», які діють на топ-посадах держапарату, а також через різноманітні громадські організації. Отримують винагороду як від громадян України – платників податків, так і від іноземних грантових фондів та міжнародних організацій.
Представники таких установ, як Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров’я, Уповноважений уряду з питань гендерної політики, офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та інші не цураються за кошти іноземних донорів впроваджувати концепції та ініціативи, які прямо протирічать національним інтересам України і системно працюють на погіршення демографічної ситуації в Україні. Лише серед парламентських ініціатив є кричущі деструктивні проекти законів:
– №2684 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації прав підлітків у сфері охорони здоров’я», який може дозволити підліткам міняти стать без згоди батьків;
– №2693 «Про медіа», який передбачає штрафи за критику девіантної поведінки, а також намагається порушити право релігійних організацій на свободу вираження поглядів та контролювати медіа контент;
– № 0931 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу), яким свобода вираження думки та слова, свобода світогляду та політичної діяльності опиняться під загрозою ліквідації;
– №3316 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо протидії злочинам на грунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності». За критику девіантної поведінки ним передбачені величезні штрафи та ув’язнення до 8 років.
В освітній сфері слід згадати посібник «Експертиза шкільних підручників», який рекомендовано вченою радою Інституту НАПН України та схвалено вченою радою Інституту модернізації змісту освіти. Робота авторського колективу профінансована Фондом Гайнріха Бьолля (Heinrich-Böll-Stiftung), діяльність якого підтримується за рахунок Федерального уряду Німеччини. Але завдання цього іноземного фонду не викликає сумніву у чітко спланованій стратегії щодо імплементації у правове поле України принципів ідеології, що суперечить цінностям українського суспільства. Так, одною з трьох програм, що реалізує представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні є «Гендерна демократія та права жінок (гендерна рівність, підтримка феміністичного руху, боротьба з ксенофобією та злочинами на ґрунті ненависті, запобігання дискримінації меншин та боротьба за права ЛГБТ – лесбійок, гомосексуалістів, бісексуалів, трансгендрів).
Вони намагаються знищити інститут сім’ї як такий – через легалізацію цивільних партнерств та одностатевих шлюбів, проституції, наркоманії
Такі «агенти» впроваджують в Україні цензуру і диктатуру, називаючи це «захистом» прав людини і свободи слова. Вони намагаються знищити інститут сім’ї як такий – через легалізацію цивільних партнерств та одностатевих шлюбів, проституції, наркоманії. Вони намагаються всіх переконати, що найактуальніше сьогодні – це права ЛГБТ-спільноти та подолання гендерних стереотипів.
Не дивлячись на те, що в умовах російської агресії на порядку денному для влади повинні стояти питання про подолання демографічної та економічної кризи, покращення якості військової підготовки, народження дітей, вони проштовхують всіма можливими засобами ратифікацію Конвенції Ради Європи “Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами” (Стамбульську Конвенцію). Цей міжнародний документ є головним механізмом впровадження гендерної концепції та передбачає невиправдане створення Україною додаткових привілеїв для гомосексуалів, лесбійок, бісексуалів чи трансгендерів, що суперечить статті 24 Конституції України.
Зовнішній вплив на внутрішню політику підтверджується також публічними діями послів кількох країн Європейського Союзу. Наприклад, вони нещодавно опублікували спільну заяву до України. Офіційні представники інших країн у зазначеній заяві підтримали ратифікацію Стамбульської Конвенції. Також посли наполягають повністю імплементувати Національну стратегію з прав людини. Зазначимо, що чинна Нацстратегія містить скандальні пункти, що матимуть абсолютно деструктивні наслідки для демографічної ситуації:
- проведення освітньо-просвітницьких заходів для дітей (зокрема із залученням засобів масової інформації), спрямованих на поширення гендерних знань та подолання гендерних стереотипів;
- усунення дискримінаційних заборон щодо усиновлення дітей, зокрема трансгендерними людьми;
- легалізація цивільного партнерства для одностатевих пар.
Слід зазначити, що Правління Фонду народонаселення ООН (UNFPA) під час віртуального засідання проголосував за зміни до «Стратегічного плану на 2018-2021 роки», зокрема, стосовно пропагування абортів у великих масштабах та надання пільг особам, які ідентифікуються з рухом ЛГБТ. Таким чином, на міжнародному рівні надаються преференції окремим спільнотам та пропагуються девіантні статеві відносини. Автори книги «The Homosexual Agenda» стверджують, що тактична глобальна програма гомосексуалів прорахована на багато років вперед і має своєю метою, перш за все, «зруйнувати традиційні поняття про сім’ю і шлюб» [8].
Таким чином, лише українці відповідальні за збереження національних інтересів, в тому числі за захист природної сім’ї, за рівень моральності та духовності суспільства, за безпечний інформаційний простір та за майбутнє своїх дітей. Що, власне, і є фундаментом існування нації.
СІМ’Я Є ОСНОВНИМ ОСЕРЕДКОМ СУСПІЛЬСТВА ТА НАЦІЇ
Сучасна національна демографічна політика переважно залучає до свого арсеналу економічні заходи стимулювання народжуваності, не приділяючи належної уваги заходам соціально-психологічного характеру. Проте, варто наголосити, що на рівень народжуваності впливає, перш за все, рівень моральності та особливості світогляду громадян, ставлення до інституції сім’ї та відповідального батьківства.
Професор Кучинська І. О., доктор педагогічних наук, стверджує, що відповідальне ставлення до батьківства, яке виховується ще з раннього віку, забезпечить збереження української нації. Вона зазначає: «Сім’я виступає головним чинником, що впливає на засвоєння дитиною загальнолюдських цінностей. Виховання молоді з урахуванням цінностей, виховних ідеалів українського народу забезпечує збереження коріння, генетичної лінії української нації» [9].
Нагадаємо, що згідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами держава має зобов’язання перед українським народом щодо розвитку та захисту інституту сім’ї. Статтею 51 Конституції України зазначено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. В статті 11 Конституції зазначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації. Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини сім’я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави. У статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визначається, що сім’я є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави.
Виходячи із вищенаведеного, робимо висновок: держава зобов’язана захищати та популяризувати інституцію сім’ї для збереження нації від вимирання. Так, головним пріоритетом демографічної політики України має бути національна сімейна стратегія, а державні органи всіх рівнів мають в усіх своїх діях, рішеннях і концепціях виходити з базового принципу – сприяти укріпленню, розвитку та захисту інституту природної сім’ї, подружжя, батьківства, материнства і дитинства як основи існування нашого суспільства.
