У The Times назвали причини провалу контрнаступу та описали роль Сирського в цьому.
Влітку 2023 року, коли українська армія розпочала довгоочікуваний «весняний контрнаступ», кодову назву для одного вирішального наступу було обрано не на честь відомого українського діяча чи місця, а на честь британського політика. Вісь «Воллеса» відсилала до Бена Воллеса, на той момент міністра оборони Великої Британії, який відіграв провідну роль в отриманні Україною необхідної зброї в перші дні війни.
Про це йдеться у статті The Times «Нерозказана історія вирішальної ролі британських воєначальників в Україні».
За інформацією видання, українці чітко дали зрозуміти, що навесні 2023 року вони хочуть піти в контрнаступ проти Росії, на що громадськість з нетерпінням чекала як на «весняний наступ». Однак і американці, і британці мали сумніви, що Україна готова.
Майбутній контрнаступ мав стати переламним моментом у війні. Всередині коаліції було відчуття оптимізму, що битва буде останньою для України і президент Путін буде змушений укласти мир.
Затримка як одна з причин невдачі контрнаступу
Британці переконували починати контрнаступ якомога раніше. Але в українців виникла проблема. За планом, усе обладнання зі США, Великої Британії та інших країн мало прибути до кінця березня. Але кінець березня перетворився на кінець квітня, а потім — на кінець травня.
«Україна продовжувала чекати, поки вона отримає весь комплект, ми продовжували казати, що вам потрібно просто піти, Росія не сильна. Вам потрібно кинути їм виклик, у вас достатньо комплекту», — сказало джерело у військових колах Великої Британії.
На той момент зброя, яку надали Україні для контрнаступу, відповідала тому, що мала вся британська армія. Час ішов, росіяни скористалися можливістю та окопалися.
Підготовка до контрнаступу
Коли українці нарешті розпочали наступ на початку червня, виникла нова проблема. Начальник Штабу оборони Великої Британії адмірал Ентоні Радакін і його американські колеги наполягали на стратегії «виснажити, розтягнути, вдарити» (starve, stretch and strike). Під «виснаженням» малися на увазі удари по логістичних вузлах, щоб обмежити постачання російських військ.
Під «розтягуванням» — демонстраційні дії та відволікальні маневри на різних напрямках. Один з цих напрямків отримав кодове ім’я «Воллес». «Постачання NLAW, танків і Storm Shadow відбулося так рано саме через Воллеса», — сказало одне з джерел.
Однак усередині британського Міноборони та МЗС почався опір. Побоювалися, що передавання Україні дедалі важчого озброєння може призвести до ескалації конфлікту з Росією. У той самий час Кремль розмахував ядерною «дубинкою» і в березні оголосив про розміщення тактичної ядерної зброї в Білорусі — вперше від моменту розпаду СРСР ядерна зброя розташована за межами російських кордонів.
Для реалізації етапу «удар» у стратегії була потрібна концентрація сил і вогню на одній ділянці фронту, де Україна мала найкращий шанс на прорив. До цього українців закликали британські та американські військові.
Зеленський і Сирський вчинили не так, як радили США та Британія
Але президент Зеленський мав інші ідеї. Генерал Олександр Сирський, тодішній командувач сухопутних військ України, переконав його натомість спробувати таку стратегію: одночасно завдати шкоди на півночі та щосили атакувати на південному сході.
Замість того, щоб зосередитися на південному прориві (для перерізання сухопутного коридору до Криму), українці розділили бойові сили. Справжнього прориву так і не сталося.
Американці були нетерплячі
Це розчарувало американців, як і той факт, що українські сили на землі рухалися повільніше, ніж того вимагали США.
«Американці були нетерплячі. Вони підійшли до того етапу, коли проводили свої військові навчання, і настав час наступати», — сказало одне з колишніх високопоставлених джерел у сфері оборони.
Українці сказали, що всі, включно з американцями і британцями, недооцінили російські перешкоди попереду та факти сучасного поля бою. Шлях був усіяний російськими мінами, і ті, хто намагався їх розмінувати, зіткнулися з додатковою загрозою вибуху безпілотника над їхніми головами.
Залужний пояснив британським військовим начальникам, що багато військовозобов’язаних — у віці за тридцять і сорок років, а не двадцять. Звісно, що американці дивувалися, «що в біса відбувається», і закликали українців «іти набагато жорсткішими темпами».
Саме в цей момент відносини між українцями та американцями «впали на дно».
Радакін перервав давно заплановану відпустку і сказав Воллесу, з яким тісно працював: «Я мушу вирушити до України та звести обидві сторони за стіл. Все стає надто конфліктним».
План полягав у тому, щоб Радакін провів переговори з Залужним, вислухав позицію українців і спробував донести її до американців за допомогою відеозв’язку з Києва.
За інформацією видання, Марк Міллі, тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, та генерал Крістофер Каволі, командувач армії США в Європі та Африці, були дуже розчаровані Залужним. Залужний своєю чергою був розчарований тиском Америки.
З наближенням Різдва, взимку 2023/2024, приблизно через шість місяців після літнього контрнаступу, українські війська мало просунулися перед обличчям укріпленого російського опору. Війна гриміла далі і досі триває.
