Ця історія була знайдена на теренах безкрайного інтернету, але вона не стара, але вона про вічне, про те, що робить нас людьми, українцями, про те, чому Україна має перемагати.

Ірпінь, Київська область.

Я просто йшла через площу в раду.

А тут ось цей хлопчик.

Він сам: поруч ні душі, зупиняється перед кожним портретом, розгортає прапор, затримується…і переходить до наступного.

Я не знаю хто він, що відчуває чи думає…

Я не знаю, які у нього цілі чи у чому задум…

Я просто втираю сльози…

Вічна пам’ять нашим Героям.

Similar Posts

Андрій приїхав у магазин. Він купив найдешевших продуктів і пішов на касу. Грошей до зарплати вже майже не було… – Внучику, а не знайдеться у тебе гривень двадцять на хліб? – Андрій і не помітив зовсім сивого старого. – Тяжко, дідусю? – запитав співчутливо Андрій, порпаючись у кишенях. Але там нічого не було. – Ось, діду, тримай, – Андрій рішуче простягнув старому свій пакет з продуктами. Той від подиву й радості забурмотів щось невиразне… Андрій сів у машину і поїхав додому. Він повільно їхав у потоці машин, від нудьги роздивляючись сусідні автівки. Раптом його увагу привернуло щось перед колесом передньої машини. Андрій придивився й оторопів