— Уявляєш, бабусю, він пішов! — у сльозах вигукувала Наталя. — Що тепер робити?!
— Спокійніше, Наталю, — підняла брови Ольга Іванівна. — Без паніки. Зараз усе розберемо.
— Що тут розбиратися? Він мене кинув! — схлипувала Наталя.
— Нову пасію завів? — уточнила бабуся. — От же ж!
— Мабуть, так… Він навіть не наважився сказати це мені особисто. Просто написав, що не повернеться…
— Я не розумію, як ти можеш так перейматися через чоловіка в твоєму віці, та ще й із твоїми зовнішніми даними, — здивувалася Ольга Іванівна. — Це ж абсурд!
— Бабусю, але ж я його люблю, — крізь сльози відповіла Наталя.
— А ти впевнена, що він тобі спочатку подобався?
— Ну… не одразу, але потім…
— І як це взагалі можливо? Заміж вийшла, а потім вирішила, подобається він тобі чи ні? — обурилася бабуся. — Навколо ж стільки чоловіків! Не можна було обрати когось, хто подобався б із самого початку?
Наталя тільки зітхнула, але Ольга Іванівна вже переключилася на інше:
— А що з котом? Він із тобою залишається чи з ним?
— Я ще не думала про це.
— Ти серйозно?! Про кота не подумала?! Негайно забирай його до мене, поки він не потрапив у погані руки!
— Але ж Микита його теж любить…
— А мені байдуже, хто кого любить! Забирай кота, речі, техніку і їдь до мене. Чоловік твій нехай біжить до своєї “розлучниці”. Він усе одно на всю ніч пропадає!
— Але що, якщо я все ж хочу бути з ним? Що б ти зробила на моєму місці?
— Я б уже була у вантажівці з усіма своїми речами, котом і планами на нове життя, — твердо заявила Ольга Іванівна.
Хоча Наталя вагалася, вона все ж вирішила послухати бабусю. Повернувшись додому, дівчина зібрала всі речі: одяг, взуття, техніку, навіть покривала та сервіз. Кота нагодувала, лоток помила й викликала вантажівку. Переїзд завершився в квартирі Ольги Іванівни, де Наталю зустрів… незнайомий чоловік.
— Олег, — представився він і галантно поцілував їй руку. — Ви чарівна. Не хочете повечеряти зі мною сьогодні ввечері?
Наталя збентежилася й нерішуче запитала бабусю:
— Чи це взагалі нормально?
— Ідеально! — заявила Ольга Іванівна. — Він твій кавалер на вечір.
Незабаром вони з Олегом сиділи в ресторані, де Наталя почувала себе несподівано комфортно. Але в найромантичніший момент зателефонував Микита. Він, схвильований, пояснив, що був у лікарні після аварії й повертається додому.
— Наталю, чекай на мене! — сказав він у слухавку.
Засмутившись, Наталя залишила Олега й поспішила до бабусі.
— Бабусю, він повертається! — кричала вона. — У квартирі все порожнє, навіть його улюбленого кота немає! Що робити?
— Скажи йому, що в квартирі… таргани, — спокійно порадила бабуся.
— Таргани? Що ти таке кажеш?!
— У твоєму випадку це найкраще виправдання, — усміхнулася Ольга Іванівна.
Після довгої розмови по телефону Наталя змогла переконати Микиту, що вони переїхали до бабусі через уявних комах. Хоча чоловік був здивований, він усе ж вирішив дати шанс їхнім стосункам.
Микита завантажив усі речі в машину, включаючи кота, й разом із Наталею повернувся додому. Але бабуся вирішила не відставати: вона заявила, що тепер житиме в них.
— Я залишуся, щоб допомагати й бути в курсі всього, — пояснила вона.
— Нам ваша допомога не потрібна, — спробував відмовитися Микита.
— Але ви ж навіть дитину досі не плануєте, — суворо відповіла бабуся. — А я знаю, як усе виправити.
— Ми все вирішили, бабусю, — сказав Микита, гладячи кота.
— Не вірю! Завели кота, а про дітей забули! — пробурчала Ольга Іванівна.
Микита зізнався, що кіт був лише спробою наблизити їх до мрії про дитину. Почувши це, бабуся зворушилася й заявила, що завжди готова допомогти, але цього разу піде.
— Залишайтеся, — сказав Микита, посміхаючись. — У нас для вас є вільна кімната.
— Як казала моя бабуся, — задоволено відповіла Ольга Іванівна, — якщо після моїх дій ніхто не образився, значить, я все зробила правильно.
