Ось чому ця думка має підґрунтя:
- Заперечення української ідентичності та історії: Протягом століть російська імперська, а потім радянська пропаганда систематично принижувала, спотворювала та заперечувала самобутність української історії, культури та мови. Україну часто представляли як “молодшого брата”, невід’ємну частину “великої російської нації”, а її історію – як похідну від російської.
- Міф про “єдиний народ”: Кремль активно просуває ідею про “один народ”, що складається з росіян, українців та білорусів, заперечуючи існування окремої української нації з власною історією, що сягає корінням у Київську Русь та інші давні держави на території сучасної України.
- Привласнення історичної спадщини: Росія намагається привласнити собі історію Київської Русі, видаючи її виключно за початок російської державності, ігноруючи її значення для формування української та білоруської ідентичностей. Це є спробою “вкрасти” ключовий елемент української історичної спадщини та підірвати її самостійність.
- Імперські амбіції та реваншизм: Напад на Україну є також проявом російських імперських амбіцій, прагнення відновити вплив у регіоні та повернути колишні “історичні території”. У цьому контексті заперечення окремої української історії є ідеологічним підґрунтям для агресії, оскільки воно “виправдовує” повернення України під контроль Росії як “возз’єднання братніх народів”.
- Фальсифікація історії як інструмент пропаганди: Російська пропаганда активно використовує фальсифікацію історичних фактів для виправдання своєї агресії, поширюючи наративи про “утиски” російськомовного населення, “нацистів” та “зовнішнє управління” в Україні. Ці міфи мають на меті дегуманізувати українців та виправдати війну в очах російського населення та світової спільноти.
Однак, важливо зазначити, що це не єдина причина російської агресії. Існують також геополітичні, економічні та внутрішньополітичні фактори, які відіграли свою роль у рішенні Кремля розпочати повномасштабне вторгнення. Серед них:
- Прагнення запобігти зближенню України з Заходом та вступу до НАТО.
- Бажання зберегти контроль над Україною як буферною зоною та сферою впливу.
- Внутрішньополітичні розрахунки російського керівництва.
Підсумовуючи:
Припущення про крадіжку історії є важливим аспектом розуміння глибинних причин російської агресії. Заперечення української ідентичності та привласнення її історичної спадщини є частиною ширшої імперської ідеології, яка лежить в основі прагнення Росії домінувати в регіоні. Хоча це не єдина причина війни, вона є важливим ідеологічним підґрунтям для неї.