Давайте розглянемо, що могло б статися, якби ТЦК перестали виконувати свою функцію з мобілізації:
Що було б, якби ТЦК не проводили мобілізацію:
- Значне послаблення Збройних Сил України: Без постійного поповнення особового складу, особливо в умовах тривалої та інтенсивної війни, українська армія не змогла б підтримувати свою боєздатність. Підрозділи були б виснажені, не вистачало б людей для ротації, заміни поранених та загиблих.
- Зниження обороноздатності: Відсутність достатньої кількості військовослужбовців призвела б до оголення ділянок фронту, зменшення кількості особового складу на важливих напрямках та зниження загальної здатності України чинити опір російській агресії.
- Ризик швидкої окупації: Як ви правильно зазначили, якби не було кому воювати і стримувати ворога, існував би дуже високий ризик того, що російські війська змогли б просунутися значно глибше в територію України та окупувати нові міста та регіони.
- Втрата суверенітету та незалежності: У найгіршому сценарії, без належної оборони, Україна могла б втратити свій суверенітет та незалежність, ставши підконтрольною росії.
- Гуманітарна катастрофа на окупованих територіях: Життя під російською окупацією несе за собою численні загрози та обмеження прав і свобод громадян, про що свідчать приклади вже окупованих територій.
Чому існує критика ТЦК при бажанні жити в Україні:
Це складне явище, яке може мати кілька причин:
- Страх перед війною та мобілізацією: Війна – це страшно, і природно, що багато людей відчувають страх перед можливістю бути мобілізованими та опинитися на передовій.
- Нерозуміння або недостатня обізнаність: Деякі люди можуть не до кінця розуміти важливість мобілізації для національної безпеки або мати упередження щодо роботи ТЦК.
- Негативний досвід або чутки: Іноді критика ґрунтується на особистому негативному досвіді спілкування з представниками ТЦК або на поширених чутках про їхню роботу, які не завжди відповідають дійсності.
- Емоційна реакція на війну: Війна викликає сильні емоції, включаючи гнів, розчарування та страх, які можуть виливатися у критику інституцій, що відповідають за мобілізацію.
- Бажання уникнути відповідальності: На жаль, існує певна частина людей, які хочуть жити в безпечній Україні, але не готові особисто брати участь у її захисті, перекладаючи цю відповідальність на інших.
Хто тоді має захищати Україну?
Відповідь очевидна: всі, хто може і повинен це робити відповідно до закону та свого громадянського обов’язку. Захист країни – це колективна відповідальність. Звичайно, не всі можуть воювати на передовій, але кожен може зробити свій внесок:
- Військовослужбовці: Ті, хто добровільно вступив до лав ЗСУ або був мобілізований, несуть основний тягар війни.
- Працівники критичної інфраструктури: Забезпечують життєдіяльність країни в умовах війни.
- Волонтери: Допомагають армії та цивільним.
- Ті, хто працює та сплачує податки: Забезпечують економічну підтримку держави.
- Інформаційний фронт: Ті, хто бореться з російською пропагандою.
Критика ТЦК може бути конструктивною, якщо вона спрямована на покращення їхньої роботи, усунення можливих недоліків та порушень. Проте, важливо пам’ятати про головну мету їхнього існування – забезпечення обороноздатності країни.
Розуміння того, що без мобілізації Україна опиниться під загрозою окупації, має спонукати до більш зваженого та відповідального ставлення до цього процесу. Жити в Україні та водночас відмовлятися від внеску в її захист – це позиція, яка ставить під загрозу саме існування цієї України, в якій ці люди хочуть жити.
